Сценарій шкільного свята до Дня Захистника України (13.10.2018)
Добрий день, шановні вчителі, учні та гості!
Сьогодні ми зібрались у цій залі, щоб
вшанувати велике свято, яке близьке серцю кожного українця –День захисника
Вітчизни! 2014 року в українському суспільстві в
результаті реакції на збройну агресію Росії підсилилися проєвропейські
тенденції відмови від радянських символів і свят, зокрема, від Дня захисника
Вітчизни.
Президент України Петро Порошенко у своєму
виступі під час військового параду в Києві 24 серпня 2014 року відзначив:
« Україна більше ніколи не відзначатиме це
свято за військово-історичним календарем сусідньої країни. Ми будемо шанувати
захисників своєї Батьківщини, а не чужої!
»
День
захисника Вітчизни –
Мужності
й геройства свято .
І
ми вклоняємося тим,
Хто
літ тому назад багато
І
тим, хто нині з автоматом
Наш
спокій береже і захищає,
Всю
нашу велику родину,
Рідну
землю свою – Україну.
Нелегкою була доля українського народу. В
її історичному минулому були роки процвітання і тяжкі роки поневолення.
КОЗАЦЬКА ДОБА
(Звучить Їхали козаки»))
За
честь і гідність України,
За
волю, правду і добро
Вони
боролись щохвилини,
Їх
кров лилася як вино!
Всіх
ворогів вони долали,
Всі
землі наші зберегли,
Завжди
від лиха захищали
І
гордо прапор наш несли!
Сини
Твоєї Батьківщини,
В
них сила духу непоборна!
Козацтво – слава України,
Це
гордість наша всенародна!
Згадаймо перемоги
козаків!
Військовий похід Сірка у Крим , коли він
із трьома тисячами запорожців звільнив п*ять тисяч невільників,пройшов з обозом
поранених весь Крим,відбиваючись від всієї Орди і повернувся з перемогою на
Січ.
Захоплення прикованими невільниками
турецької бойової галери.(Самійло Кішка)
Блискуча перемога біля Виграїва (Корсунь)-
геніальне поєднання стратегії,тактики і героїзму. Особливо відмітимо
жертовність козака,який свідомо пішов на тортури,щоб направити поляків в
Виграївські яри.
Взяття Сагайдачним Москви(столиця(!)).
Оборона фортеці Буша.Ті захисники,які ще лишилися в живих
,підірвали себе разом із фортецею,щоб не дати полякам стратегічної переваги.
Оборона Вінниці Богуном.Із малими силами
протримав все польське військо кілька місяців,після чого,воно відступило з
великими втратами.
Взяття Дюнкерку Сірком з ходу.
Хотинська битва. Козаки врятували Європу.
Конотопська битва.
Трагічна битва під
Берестечком.В катастрофічно програшній ситуації зради. Богун зміг вивести війська з оточення.
Славна битва своїми
"трьомстами спартанцями"-заслоном із козаків-лицарів,які стримали все
польське військо,даючи змогу відступити козакам.Заслон загинув
весь,відмовившись прийняти помилування з рук польського короля,який був
вражений їхнім героїзмом.Коли закінчились набої.Козаки відбивалися
списами.Особливо героїчним виявився останній козак,який .сховавшись за
перевернутим човном один поклав з рушниці більше тридцяти ворогів,а потім
поранений відбивався косою і поклав ще кількох.Його здалеку поранили ще кілька
разів,а потім підняли на довгі списи.
Перед смертю козаки-лицарі-характерники
сміялися з ворогів і кидали в болото золото і дорогу одежу,щоб показати своє
презирство.
Оборона Відня від
найбільшої за всю історію турецької навали.Європа і християнство були врятовані
козаками.
Недарма на ювілейній
медалі,присвяченій цій битві народів і цивілізацій зображено козака із шаблею
на коні.
Не за золото помирали а за Славу козацьку!
(Гей
ви , козаченьки)
Епоха козацька
Козацька доба – то є світла епоха,
Коли українці орлами літали.
Нікого вони не боялись нітрохи,
Від них вороги у бою відступали.
Козацтво – то світла сторінка у книзі,
Що наші діди написали шаблями.
Хоч кров’ю скропилась, полита сльозами,
Та світлом Христа засіяла над нами.
Було козакам воювати за віщо –
За ними стояла кохана Вкраїна.
Жаль, мертва настала пізніше тут тиша:
Занепад Вкраїни назвали «Руїна».
Єднаймося ж, браття, у дружну родину,
Щоб разом розправити Вольниці крила,
Щоб в злагоді жити і батьку, і сину,
Піднявши до Світла і щастя вітрила!
( кліп про Велику вітчизняну війну)
ПАМ'ЯТЬ
І живуть у пам’яті народу
Його вірні дочки і сини,
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.
Їх життя, їх помисли високі,
Котрим не судилось розцвісти,
Закликають мир ясний і спокій,
Як зіницю ока, берегти.
Майже через 70 років після
закінчення другої світової війни російська пропаганда всіляко применшує внесок
інших союзних республік у перемогу над нацизмом. лаври переможців визнаються
виключно за росіянами. українці в російській пропаганді фігурують виключно як
«колабораціоністи» і «пособники нацистів». але чи так це? у лавах червоної
армії воювало близько 7 млн громадян україни, тобто приблизно 23% від загальної
чисельності збройних сил срср. загальні втрати червоної армії склали 8–9 млн
осіб, з них українців — 3,5–4 млн осіб.
загальні військові втрати україни становлять практично половину від втрат
німеччини та її західних союзників разом узятих. безповоротні демографічні
втрати населення урср склали 13–14 млн. українці воювали також в арміях інших
держав-учасниць антигітлерівської коаліції.
СХИЛИСЯ НАД МОГИЛАМИ СОЛДАТІВ
За Батьківщину у боях вмирали
Однаково — дорослі і малі...
За довгі роки ще не розшукали
Усіх могил солдатських на землі.
Розкидані вони у чистім полі,
Десь при дорозі, у розмай-траві...
Могил отих не обминай ніколи:
Поховані у них — для нас живі!
Там сплять навічно воїни-солдати,
Чиїсь батьки, чиїсь брати й сини,
Їм не судилось весен зустрічати,
Тих, що стрічаєш ти після війни.
Там сплять твої ровесники-орлята:
Тепер уже були б із них орли!
Схилися ж над могилами солдатів,
Що у боях за тебе полягли.
За участь у Великій Вітчизняній
війні близько 2,5 млн українців нагороджено орденами і медалями. За виняткову
мужність 2 тис. удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Тричі Героєм став
І.Кожедуб, Двічі Героями 32 українця, в тому числі А.Молодчий, Д.Глінка,
П.Таран, М.Бондаренко, А.Мазуренко, А.Недбайло, В.Михлик та ін. Багато
українців було і в командуванні Червоної Армії: Г.Кулик, С.Тимошенко,
І.Черняхівський, А.Гречко, А.Єременко, К.Москаленко, П.Жмаченко,
Р.Малиновський. Українці були широко представлені і в радянському
партизанському русі. Одним з тих, хто підписав Акт капітуляції Японії, був
українець генерал К.Дерев’янко. Першим прапор Перемоги над Рейхстагом підняв
українець Олексій Берест. Згодом, з політичних мотивів, його постать була
прихована радянським керівництвом, а головними героями стали М.Єгоров і
М.Кантарія.
(Пісня Перемога)
Давним-давно
Одкорчилась війна,
Лишила обеліски та кургани...
Під кулями ворожими сповна
За тишу заплатили ветерани.
В атаку йшли не ради нагород,
Скалічені страждали в медсанбатах...
За право жить завдячує народ
Полеглим і посивілим солдатам.
Пекли, як жар,
Бинти на голові,
Та йшли герої сміло на тарани...
Пригадують дороги фронтові
І вбитих побратимів ветерани.
Вернулися живі з полків і рот
І мир подарували рідним хатам...
За право жить завдячує народ
Полеглим і посивілим солдатам.
З роками їх,
Все меншає в строю,
Вкорочують життя їм давні рани...
На вахті миру в рідному краю
Стоять з синами поруч ветерани.
Багато і тепер у них турбот,
Й душа іще завзята
За право жить завдячує народ
Полеглим і посивілим солдатам.
. Реквієм
Пам’ятайте про тих, що безвісті пропали.
Пам’ятайте про тих, що не встали, як впали.
Пам’ятайте про тих, що згоріли як зорі.
Такі чисті і
чесні, як повітря прозоре.
Пам’ятайте про тих, що за правду повстали.
Пам’ятайте про тих, що лягли на заставах.
Пам’ятайте про тих, що стрибали під танки.
Є в місцях
невідомих невідомі останки.
Є в лісах, є у
горах, і є під горою.
Менше в світі
могил, ніж безсмертних героїв.
Пам’ятайте про них і у праці, і в пісні.
Хай відомими
стануть всі герої безвісні.
АФГАН
Ось уже минуло двадцять шість років з
тих пір, як останній радянський солдат покинув територію Афганістану. Але у
багатьох учасників тих давніх подій залишилася душевна рана, яка досі ниє і
болить. Скільки загинуло в Афганській війні наших радянських хлопців, зовсім ще
хлопчаків! Скільки матерів проливали сльози у цинкових трун! Скільки крові
невинних людей пролито! І все людське горе полягає в одному маленькому слові -
"війна" ...В
Афганістані воювали понад 160 тисяч громадян України. Кожен четвертий солдат, що воював у Афганістані
–українець. Не
повернулися в Україну 3360 воїнів, рани отримали понад 8000 співвітчизників.
Ті, що повернулися, привезли зі собою страшні спогади війни, які живуть з ними
і донині. Скільки забрано життів, скільки покалічено душ…
.(пісня «Афган»)
"Салам Бача"!
"Салам" всім Вам, шановні побратими!
Добридень всім присутнім в залі людям,
Що тут зібралися цієї днини!
Спасибі всім, хто нас шанує!
Спасибі люди, що в вас пам*ять є
Про тих людей, які життя цінують.
В грудях яких гаряче серце б*є.
Спасибі Вам за ту турботу,
Що проявляєте відносно нас!
Всіх тих, кому прийшлось в ті роки
Пройти скрізь пекло. Повернутися до Вас.
Ми вірили, що та війна скінчиться,
Що їй не буде більше вороття.
Але на віки вічні в нас лишиться
Пекуча біль за втрачені життя.
Життя тих юнаків, що відійшли у вічність,
Що не вернулися додому, до своїх сімей...
Вони залишаться в серцях наших навічно!
Не посилаймо ж в пекло молодих людей!
Ми віримо у те, що завжди спокій буде.
Не буде "похоронок" і смертей.
І що Держава всіх нас не забуде,
І буде дбати про своїх людей.
АТО 25роки Україна не знала війни. Наш народ пишався тим
що у буремні 90 – ті,Україні вдалося зберегти мир. Але війна не обійшла нашу
державу тепер. Ще три роки тому ми з вами не знали дуже багатьох слів пов’язаних
з війною,тепер же майже кожну родину так чи інакше опалило полум’я військових
дій. Ще три роки
тому ми не особливо звертали увагу на слова «слава Україні – Героям слава»,а
тепер ці слова набули нового змісту.
Наразі вже точно зрозуміло,кому ці слова адресовані,і
ні в кого немає сумнівів,що ці герої – хлопці що зі зброєю в руках захищають
крихкий східний кордон України,лікарі які в мирний час повертають поранених в
АТО з того світу,волонтери на плечах яких тримається наша армія.
(Кліп про
українську армію)
І зима не зима
і війна не війна
Назбирала смертей
як зерно на жнива
Натрусила нам сліз
мов травневим дощем
Для війни це каприз
І вона хоче ще
І відважні доньки
і найкращі з синів
Від'їжджають на Схід
у обійми війни
У обіймах зими
там де грім канонад
Кожен іншому ворог
кожен кожному брат
І війна
не війна
закінчились слова
І країна німа
та жива ще, жива!
Герой не вмер, він - у серцях!
Вже мати не побачить сина
І не обійме, як завжди.
Стоїть цинкова домовина,
у ній єдиний син лежить,
а мати пада на коліна,
не в силах стримать сліз кричить:
«Що ви зробили з моїм сином?
Верніть його мені, верніть!»
Знесилена втрача свідомість.
Перед очима - син. Живий.
Одразу все втрача вагомість,
Лиш тихий шепіт: «Рідний мій».
А син підходить, обіймає,
бере за руку, мовить їй:
«Не плач, матусю, я благаю,
життя віддав за спокій твій,
за мирне небо на Вкраїні
І за майбутнєє дітей.
Не плач, і буду я спокійний».
І тихо рушив до дверей.
Вже мати не обійме сина,
Та сліз нема в її очах,
Бо син поліг за Україну.
Герой не вмер, він – у серцях!
Жінко,чого Ви
плачете?....
Ваш син - герой...
Ви що - не бачите....
Ще цей хлопчина. І он той...
Героєм був мені завжди...
з тих пір, коли почав іти...
з тих пір, коли сказав він
«мама»...
я так раділа...так ридала...
Від щастя сльози проливала...
так, ніби знала...ніби
відчувала...
я так його тримала...так
оберігала...
та все ж пішов...за іншу битись
маму....
мені ж залишив вічну рану...
А я дзвонила, кажу: "Сину,
іди додому, бо там
гинуть..."
А він: "Неправда...тут все
мирно..."
Мені від того було дивно...
І я його чекала...так чекала...
він вернеться...я вірила...я
знала....
І він приїхав не колись...а
нині....
виходжу я...дивлюсь...
моє дитя у домовині...
"Як справи, синку? Ну кажи,
як справи?..
Чого мовчиш... Не хочеш
подивитися на маму?
Відкрий же очі...вставай...ти
хочеш так лежати?
Втомився, певно...вирішив
поспати....
Боже ... я тебе укрию..ти ж такий
холодний...
живіт запав...напевно,ще й
голодний...
ходи,я вже на стіл накрила...
Ходи, тебе чекає вся
родина"...
А люди кажуть, що здуріла...
що мертву так трясу дитину...
Та що ті люди...що вони там
знають...
Мій син - герой...
Герої не вмирають...
Лист до бійця АТО
Мій Любий солдате, пишу я до тебе
З подякой від щирого серця,
Що маю сьогодні я мирнеє небо,
Й надію, що лихо минеться.
Ти зараз на Сході — мене захищаєш,
Щоб мирним у мене був сон,
І те, що молюсь я за тебе — не знаєш,
На це не потрібно ікон.
Я просто у небо звертаюсь до Бога,
Щоб він тебе крізь боронив,
Безпечною всюди була щоб дорога
І стало на все тобі сил.
Щоб ти повернувся вцілілим, благаю,
Молюся за тебе щодня,
І хоч особисто тебе я не знаю,
Мені відтепер ти — рідня!
Не розчаровуйсь в Україні,
А розумій її печаль.
Що робиш ти для неї нині –
У себе спершу запитай.
Не розчаровуйсь в Україні,
Вона свята,а грішні – ми
В її недолі часто винні
Її ж бо дочки і сини.
Не розчаровуйсь в Україні,
Ідеї волі певним будь,
Бо тільки той є справжнім сином,
Хто вміє неньку захистить.
Не розчаровуйсь в Україні,
Вір,що мине важка пора,
Розквітне пишний цвіт калини,
В садах достатку і добра.
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Страшні тридцяті
роки ХХ ст..! Людям довелося пройти
через зраду країни і
близьких, злидні й постійний
страх. І сьогоднішня наша
розповідь про голодомор 30 – х років. Жахливо, що
за гаслом «Наздоженемо і переженемо» стояла смерть
мільйонів. Села стали експериментальною
зоною. Це був експеримент
за право на життя українського народу. Жили за
законом джунглів: виживає найсильніший. У світі немає
іншої такої країни, де кожний метр землі покритий безіменними
могилами. Хрестів над ними не
ставили - не встигали.
До цвинтарних книг
імен не вносили - в живих
не було сил.
А люди
біднії в селі,
Неначе злякані
ягнята,
Позамикалися у хатах
Та й мруть…..
Сумують комини
без диму,
А
за городами, за тином
Могили чорнії
ростуть…
Гробокопателі в селі
Волочать трупи
ланцюгами
За царину
і засипають
Без домовини. Дні минають,
Минають місяці. Село
Навік замовкло, оніміло
І
кропивою поросло.
Ніхто не
прийде, не спита,
Чом півсела в
одній могилі,
І
ні горбочка, ні
хреста?
«Прости нас, пам'яте,
прости!
У той рік заніміли зозулі,
Накувавши знедолений
вік,
Наші ноги розпухлі узули
В кирзяки – різаки у той
рік.
У той рік мати рідну
дитину
Клала в яму,
копнувши під бік.
Без труни,
загорнувши в ряднину…
А на
ранок – помер чоловік.
І невтому, трудягу
старого,
Без
хреста повели у той
бік…
І кістьми
забіліли дороги
За сто
земель сибірських, сто рік.
У той
рік і гілля, і коріння –
Все трощив буревій навкруги….
І стоїть
ще й тепер Україна,
Як скорбота німа край могил.
Пам'ять – нескінченна книга, в
якій записано все:і
життя людини, і життя країни. У
1932р. погодні умови склалися
сприятливі, й хліб в Україні вродив. Але
становище в країні було катастрофічним, тому партійне керівництво прийняло
рішення: вийти з кризи
шляхом конфіскації запасів
зерна у населення..
Отже, в Україну відправлено з Москви та Ленінграда
так званих десяти тисячників,
кримінальних злочинців і
морально негідний елемент.
Як дикі звірі,
бродили вони в пошуках
хліба, пробивали залізними щупами
підлоги, печі, стіни, скопували
городи, сади, витягували їжу з
печі, забираючи останній
кусень із рук вмираючої
дитини.
Народе мій,
Тебе чужинська сила
Віки гнобила,
Кров
твою пила,
Топтала душу,
Землю попелила,
Співучу мову
нищила дотла.
До діда й
баби приїхав онук, дід
відлупцював його за якусь
провину, Хлопченя побігло до рідної тітки
пожалітися, а коли
баба кинулася шукати малого,
то донька призналася,
що вони його з'їли. Від
таких фактів волосся
піднімається. Серце завмирає,
дух забиває. На
жаль, таких фактів
було досить багато. Збереглися архівні
матеріали, які підтверджують масові
випадки канібалізму. (людоїдства)
Учениця ( у
ролі безумної матері)
А
я діточок побила,
До схід
сонця поварила,
Трактористу
- молодцю
Наробила холодцю:
«Їж,
Іване! Пий, Іване!
Хай
коханнячко не в'яне!
Ти
ж казав: якби сама….
Подивись, дітей нема.
Їж, коханий, не
барися,
Виплюнь
пальчики Орисі,
Від
синів та від
дочок
Тільки
жменька кісточок.
Душі
їх пішли до
раю.
Я ж останки позбираю
Та й землиці їх віддам
Всі
ми будемо отам.
Деякі батьки
травили спочатку своїх
дітей, тоді випивали отруту
самі, не витримуючи
голоду. Нестерпне горе,
біль і розлука матерів, які
у відчаї страчували своїх
дітей. Так, за спогадами очевидців,
жінка помила дітей,
натопила хату, закрила
лядку і до ранку
всі померли.
Уч. Вогонь танцює, наче сатана,
І
пугачем кричить з пустої
печі.
Голодна смерть припала
до вікна,
Регоче, задивившись
на малечу.
Палає хмиз….Востаннє обнялись….
І гріє
мати піч, немов для
гніту…
І сльози
божевільні полились..
Не зна,
куди дітей своїх
подіти.
Пішла б сама
у тунду чи
тайгу,
Злетіла в небо від
морозів синє….
Але закрила
в комині каглу,
Замкнула
хату в сивім
голосінні.
Вдивлялась у димар
свій край села.
Із нього
душі відлітали в
вирій.
Блищали мокрі
очі з - під чола,
Здригалися в
усмішці щирій.
Вмирали цілими
сім'ями, родинами, вулицями,
селами. По селах їздили
підводи і збирали трупи. Нерідко,
щоб не вертатися
вдруге до тієї
ж самої хати, на
підводи клали ще
живих людей, відвозили
до ями і
кидали разом із мертвими.
Ні труни, ні хрестів,
І ні тризни.
Прямо в яму
Навіки віків.
Чорна сповідь моєї Вітчизни,
І
її затамований гнів.
Ні віночка, ні навіть барвінку..
Наче падалиць –під
вітрюган!
То причастя
твоє, українко,
Українцю то
твій талісман.
Голод
1933-го чорніє великою плямою
на демографічній карті України, втрат від цього ще не вдалося
повернути – ні матеріальних, ні
тим більше людських. Кажуть,
коли пізнаєш краплю,
можеш довідатися про будову океану. В цьому
є свій сенс,
І тому я
висловлю, напевне, віру кожного,
говорячи словами О. Міщенка: «
Мертвим нікому довіритися,
крім живих, - і нам треба
так жити тепер, щоб
смерть наших людей
була виправдана щасливою
і вільною долею
нашого народу, і
тим була виправдана
їх погибель».
Тож прошу
запалити свічки пам'яті, і пом'янути всіх померлих,
в роки голодомору
хвилиною мовчання. (всі запалюють
свічки, хв.. мовчання)
Кажуть,
що історії властиво повторюватися. Наше
завдання зробити так, щоб
таких трагедій більше
не було.
Улюблений і щирий
мій народе,
Не зрадь
могил
Згорьованих дідів.
Зазнавши мору
І колючок дроту,
Не дожили до заповітних днів. О,
український мій народе!
Твій час настав,
Зоря твоя
зійшла.
Голодна смерть, напевно,
найстрашніша.
Вона повільна, довга і тяжка,
Жахлива і пекельна, найлютіша,
Бо зводить з розуму й така тривка...
А це ж було... І ніде правди діти,
Що заподіяли цю смерть більшовики.
Дорослі мерли, старики і діти —
Це геноцид кривавої руки.
Щоб наш народ нескорений здолати,
Що прагнув волі і в борні стояв.
Його рішили в чорнозем загнати,
Щоб голову вже більше не підняв.
Вмирали сім’ї, вимирали села...
Бо все забрали, що народ зростив.
Статистика доволі невесела...
Мільйони більшовицький кат згубив.
А ті, хто вижив, будуть пам’ятати,
Як голодом морили чесний люд.
Бо ж пам’ять у народу не забрати...
Й не знищити, не змити, наче бруд.
Вона передалась нам генетично,
Й живе у нас завжди з маленьких літ.
І буде жити в Україні вічно,
То ж хай про це почує цілий світ!
Українські вечорниці (12.12.2017)
Українська світлиця прикрашена
вишитими рушниками, домотканими килимами, іконою з рушником. Дівчата й хлопці
одягнені в український національний одяг.
Донька Українські вечорниці починаємо
в цей час!
Хай веселий сміх іскриться в
серці кожного із нас!
Хай
дзвінке вкраїнське слово пружно
рветься в небеса!
Наша
пісня пречудова хай
ніколи не згаса!
Обійдіть весь світ безмежний,
і скажіть, в якій країні
Так
зберігся скарб пісенний, як у нас на Україні!-
Господиня. Доброго вечора, шановні добродії! Рада вітати у своїй
оселі. Уже й вечір, а ні дівчат, ні хлопців немає! Коли ще ми дівували, то як
зачуєш вечорниці, біжиш, аж тини тріщать, а тепер… Он скоро треті півні
заспівають, а вечорниці ще й не починалися. Ні, що не кажіть, а світ
перемінився…Куди все поділося?
Дочка (вишиває).
Мамо! Мамо! Не кажіть такого. Прислухайтеся, чуєте: он уже дівчата йдуть… Зараз
буде весело нам усім!
1. Пісня «В саду
гуляла».
Чутно сміх, стук у двері. Господиня схоплюється з
місця, запрошує дівчат у хату.
Господиня. Прошу! Прошу! Заходьте будь ласка!
Заходять
дівчата. Усі одягнені у святкове українське вбрання, несуть миски з пампушками,
млинчиками, яблуками, вергунами, горіхами.
1 дівчина (кланяється
господині).
Добрий вечір у вашій хаті!Уклін господині !
Ой веселі вечорниці в нас на Україні,
Добрий вечір, господине, славна молодице.
Чули, що в оцій хатині будуть
вечорниці
Господиня. Добрий вечір!
Добрий вечір, любі
гості! Щиро просимо у хату, і привітну, і багату. .
Від зірниці до
зірниці хай лунають вечорниці!
2 дівчина.Гей, на наших вечорниця
і сумний розвеселиться!
3 дівчина. Стрічайте нас пирогами білими, смачними,
Бо црийшли ми із піснями дзвінко-голосними.
Дочка. Мамо! Гості вже в хаті, і дівчата прийшли. Тож
заспіваймо вашу улюблену «Зеленеє жито,
зелене…».
1 дівчина. Станем, станем, заспіваєм Все, що тільки знаєм.
3 дівчина: Будем з вами добрі, щирі, То і будем жити в мирі.
Тоді всім нам допоможе Матір
світу – Мати Божа.
Господиня: Поспішайте,
дівчатонька, Все
приготувати,
Бо пора вже вечорниці Всім
нам починати.
Зваримо вареників Біленьких,
смачненьких,
Та й запросим до нас в гості, Хлопчиків
гарненьких,
Щоб вони разом із нами Дружно
працювали,
Андріївські вечорниці Піснею
стрічали.
2. (Дівчата співають пісню)
дівчина : Я оце сиджу на
вечорницях, вишиваю і думаю, що поки ми дівуємо, поки і горя не знаємо. А як
тільки вийдемо заміж і почнуться клопоти
та негаразди. Свекруха буде гризти, діти спати не дадуть... Непорозуміння та
колотнеча в сім’ї. Особливо коли під однією стріхою збереться декілька
невісток. Як ото в “Кайдашевій сім’ї”
КУМА ( з-за
куліси)
Чи
робоча ж твоя невістка? Чи тямить хоч трохи в хазяйстві?
КАЙДАШИХА
Хліб
їсти добре тямить. Оце як сама не догляну, то напартолить такого борщу, що й
собаки не їдять; як помаже комин, то всі віхті знать. А вже лаятись та мене не
слухати, мабуть, учив її сам Довбиш укупі з Довбишкою. Я скажу слово, а вона
десять. А вже що лінива, то й сказати не можна. Вранці буджу, буджу, кричу,
кричу, а вона вивернеться на полу, здорова, як кобила, та тільки сопе...
МОТРЯ
(крикнула,
висунувши голову з сіней.)
Од
кобили чую! Ще й одної сорочки мені не справили, а судите на все село.
МОТРЯ
Потривай
же, свекрухо! Будеш ти в мене циганської халяндри скакати, а не я в тебе.
КАЙДАШИХА
Чого
це ти, Мотре, сіла шити? Хіба ти не бачиш, що в печі обід недоварений, а хата
стоїть і досі неметена?
МОТРЯ
(затягуючи
нитку в вушко)
Та
вже ж бачу, не повилазило.
КАЙДАШИХА
Гляди
лиш, щоб тобі й справді не повилазило. Сядеш собі шити по обіді, як упораєшся.
Я хазяйка в хаті, а не ти. Роби те, що тобі загадують.
МОТРЯ
А
я вам, мамо, не наймичка. Я й в своєї матері не була наймичкою. Коли пішлось на
колотнечу, то нам треба робити діло по половині. Поганять і в мене стало б
хисту, аби було кого.
КАЙДАШИХА
Не
видумуй чортзна-чого. Як була я в панів, то робила за двох таких, як ти: варила
обід на двадцять душ; а ти й на п'ять душ не попнешся.
МОТРЯ
Робили,
бо над вами пан з нагайкою стояв.
КАЙДАШИХА
(скочила
з місця)
Коли
хоч, то я й над тобою стану з нагайкою. Цить! А то як візьму кочергу, то й зуби
визбираєш.
В
хату зайшов Карпо. Дивиться на жінок.
МОТРЯ
Ви
мені не рідна мати: не давали зубів, не маєте права й вибивать. В коцюби два
кінці: один по мені, другий по вас.
Господиня:
Не хвилюйтесь , мої любі. Не в кожній родині
таке зустрінеш. Є і такі свекрухи, що мають невістку за дочку
( звучить пісня « Свекруха» )
Вмощуйтесь зручніше. Будьте як вдома.
Сьогодні вечір, у який мають здійснитися ваші надії. Хочете знати свою долю,
дівчата?
Дівчата: Хочемо!
Господиня: Бач, які бистрі й розумні. Гаразд! Хай вже буде по
вашому. То може і я помолодію біля вас.
Господиня: Колись, щоб знати, котра з нас швидше заміж вийде, ми
складали чоботи до
порога. Чий перший на поріг
стани та і заміж швидше вийде. Ану , дівчата,спробуйте і
перевірте. Роззувайтеся! Ти, Наталю, перша, і так капчик за капчиком. Потім перший знову переставляє
вперед і так аж до порога.
( Дівчата, сміючись, міряють чоботи підлогу. Токи вітають першу і другу
"відданиць", хлопці крадуть з порога перший капець).
дівчина: О! Доворожилася! Боса додому піду. Хто забрав чобіт? ( Виглядає за двері, там хлопці, заходять
у хату).
дівчина: Відразу наречений об'явився. Прошу віддати, а то в
ноги зимно.
хлопець: Може, ще й взути?
дівчина: Це я вже сама вмію. Бач, заміж першою збираюсь!
хлопець: А чого ж то нас ніхто не кличе? Зірка перша вже
зійшла!
дівчина: Ходіть, ходіть ворожити будемо.
( Голос з
коридору « Хлопці,
допоможіть мені!»
Відчиняються двері і на порозі стоїть парубок з великим
гарбузом в руках
В’язанка бубликів у нього на шиї )
Парубок : От і
клята та дівка Уляна, я ж до неї і так, і сяк, і бубликом хотів пригостити, а
вона все брикається та глузує. Я думав, що вже домовився з нею про весільну
сукню, а вона мені – гарбуз. Та нічого, мабуть, багато насіння з нього
буде, та й кашу гарбузову я полюбляю.
дівчина: Не сумуй,
Парубок: Я і не сумую, та батько буде бити! До кого ж тепер
поведуть мене свататись. Я вже чисто замучився.
Чи я, тату, не доріс,Чи я,
тату, переріс,
Чи не рублена хата,Чом не
люблять дівчата?
дівчина: Ой , хлопче, любиш ти гарбузову кашу, а не Уляну.
дівчина: Ти нам
нагадуєш слова із пісні, де козак любив пироги, а не дівчину.
хлопець. Ну що ж, тоді ще раз: добрий вечір, дівчата-голуб’ята!
Дівчата
(разом).
Добрий вечір, хлопці-молодці!
Господиня. Як добре, хлопці, що ви прийшли. Мої дівчата аж
повеселішали.
хлопець: Добрий вечір, добрим людям!
Господиня: А я вже думала, що вечорниці без парубків будуть.
хлопець: Добрий вечір вам, а то дівчата слова не дадуть
сказати. Ми
заспівати хочемо вам.
3. Хлопці
співають пісню «Розпрягайте ,
хлопці, коні…»
дівчина: А тепер
найголосистішому співаку дамо смоктунця,
щоб бульки не пускав і ще голосніше співав.
хлопець: Ми так замучилися,
проголодалися, може нам би чого з’їсти?
Господиня: Дівчата, почастуйте хлопців.
(Бере пиріг і підходить до хлопця)
З’їж , Андрійку,
пиріжок, Він
дуже смачненький,
А у нього всередині сирочок
дрібненький.
хлопець: (кусає пиріг і кривиться)
Чи ти, дівча, з
роду-віку пирогів
не їла,
Що ти свої пироги Клоччям
начинила?
Нехай тебе лихий знає З цими
пирогами,
Ти би краще розкидала їх
помежи псами.
Господиня Скажіть-но, а хто з вас старший, чи маєте свій устав?
хлопець.
Аякже, оце мене і старшим вибрали. А устав наш такий: «Будемо гуляти чесно,
тихо, смирно, як слід поважному парубоцтву. Господиню на вечорницях
шануватимемо, як матір».
Господиня.
Добре говориш, хлопче. Коли ви до нас з добром прийшли, то прошу, сідайте,
дівчат звеселяйте.
хлопець.Дівчата,
а чого це ви зажурились, Аж брівоньки іскривились? Галю, Галю чорнобрива, Чого
в тебе брови криво?
дівчина. На козака
задивилась, Та й брівоньки іскривились.
хлопець.Ой
чия ж то дівчинонька Така
русокоса?
Що до неї хлопці липнуть, Як кури до проса.
дівчина. Полюбила коваля,— Така доля моя.
Я ж думала кучерявий, В нього чуба нема.
дівчина. Постій, хлопче, до
суботи,
Справлять мати сукню, ще й чоботи,
Червоную плахту, зелену запаску
— Люби мене, козаченьку, коли твоя ласка.
дівчина.А до
мене Яків приходив,
Коробочку раків приносив.
А я тії раки забрала,
А я Якова з хати прогнала.
дівчина. Кину кужіль на полицю, Сама піду
на вулицю.
Я нікого не любила, Тільки Петра та Данила, Грицька,
Стецька та Степана, Кучерявого Івана.
хлопець.Дівчиноньку
я любив,Подарунки їй носив.
Носив сала, носив свічки,Кукурудзу, черевички.
Носив просо, носив мак. Он було як.
дівчина. Але
ж ти, Петре, дурний!
хлопець.
Зате я високий.
дівчина. Ти,
напевно, ще й сліпий?
хлопець. Ні-і-і! Тільки косоокий.
хлопець: А давайте, хлопці, небилиць розкажемо, тільки не
перебивати і не казати «брешеш».
хлопець: В раю річка
сметани тече. Над річкою дерева, замість листя – гречані вареники: пухкі та
свіжі, ніби щойно з печі. Під тими деревами люди лежать, і як тільки котрий
їсти захоче - рота роззявив, а вареник з дерева та в сметану - бовть!
Винирнув, перевернувся, а тоді прямісінько в рот, тільки встигай жувати.
Вирішив я і собі пристати до них. Підходжу до крайнього - таке
розпаслось, що й дихати йому важко, питаюсь: « Чи не можна, пане-брате, й мені
коло вас тут прилягти?» А
він - луп очима та й каже: «А ти хто такий, твій батько чим займався? » - Та
звісно, хлібороб. А він як визвіриться на мене: «Іди звідси, тут
самі нероби лежать».
хлопець: Це ти про
рай розказував, а ось послухайте про пекло! Іду я, іду, дійшов до
самісінького пекла. Дивлюсь: скрізь темно і смола ніс забиває. Давлюся: сидять
чоловіки і смола в них із носа, і з рота сиплеться. Я питаю, що це з вами. А
один каже: «Це через те, що на тім світі табак курив і полюбляв сміятися». Я скоріше від них, а
далі ще гірше. Тут людей стільки, та все в казанах зі смолою варяться, а сморід такий іде, що аж в носі крутить.
«За що вам така кара?» - питаю. « А через те, що колись брехали, уроки в школі
пропускали, людей старших не поважали». Я як злякався, так одразу і прокинувся,
та скоріш до вас, на вечорниці.
Сценка
Кайдашихи і Проні.
Кайдашиха.
Доброго вечора, Проню! Куди це ти збираєшся?
Проня.
Зачекайте, сідайте. О, Господи, чи все в мене на своєму місці? Чи по-модньому?
Ой, мамо моя, браслету забула надіти, не знаю, що мені більш до лиця! Чи мано?
Чи манто? А книжки нема? Коли треба, то як на злість десь дівається.
Кайдашиха.
Для кого ж так чепуришся, краля пансіонська?
Проня. А це
моє дєло. Що вам до цього?
Кайдашиха.
По якому це ти балакаєш? Забула, якого я роду? Ой, якби ти була моєю невісткою,
я б тобі прочухана дала!
Проня. Фі,
какі ви не образовані! Понятія нікакого не імеєте о прілічіях. Я в пансіоні всі
науки пройшла. Чула, сьогодні в одному місці збираються інтересні люди.
Кайдашиха.
Чи не на вечорницях часом?
Проня. Ага,
на вечорницях. Як там занятно. А які красиві мужчини… Я було, як стріну їх, то
так стривожуся, що цілу ніч не сплю.
Кайдашиха (зітхаючи). Ох, ті ще вечорниці.
Проня. Це
хорошеє дєло. Здавна на Україні вечорниці гуляли. Колись давно-давно, да так
давно, що вже мало хто пам’ятає, коли з’явився цей обичай в українців:
збиратися вечорами, гуляти, пісень співати.
Кайдашиха. Я
теж люблю співати! Особливо «Ой на горі два дубки…»:
Ой на горі два дубки,
Ой на горі два дубки, два дубки
Та й схилились до купки…
Проня. Голасу нікакова, а все туда же! Хлопці на вечорницях дуже красіві були, а уж как вечорами гуляли… Я ему: «Ваша люлька
шкварчить!» А він до мене: «Єто в грудях моїх шкварчить от любові. У мене такая
стремітєльность до вас образовалася ».
Кайдашиха. А дівчата ж які на вечорницях?
Проня. Теж мені кралечки! Звісно, не такі, як я, але гарні
трапляються. А чого б інакше до них вечорами хлопці бігали?
Кайдашиха. То, може, вже підемо на вечорниці?
Проня. А как же!
Обоє йдуть
до гурту.
Господиня. Заходьте, заходьте, послухайте пісень наших. Хоч не
знаємо, звідки ви, чи з півдня, чи з півночі в нашу хату зайшли, просимо сідати
й з дівчатами пісню заспівати.
4. Пісня
«Ти ж
мене підманула».
хлопець. Та годі вам, давайте я краще
загадку загадаю: «Чотири чотиринки, п’ятий кавунник, несуть кривулицю через тин
на вулицю».
дівчина. Так
це ж дірки у решеті!
хлопець. Ех ви, розумники! Чотири
чотиринки — оці чотири пальці, п’ятий кавунник — оцей палець, кривулиця —
ложка, тин — зуби.
дівчина.
Ану, я загадаю! Що буде, як козі сім літ мине?
хлопець. Ото
загадала — восьмий піде.
Господиня. Ану, хлопці, мою загадку
відгадайте: «Що хочеш купити — не купиш, що хочеш продати не продаси?»
хлопець.
Такого не буває. За гроші все можна купити.
Господиня. Е
ні, всього не купиш, молодість не купиш ні за які гроші, а старість нікому не
продаси.
дівчина. От
так молодець! Спасибі тобі, що розвеселив наше товариство.
Чути стук
у двері. До господи поволі заходить циганка.
Господиня. Заходь, заходь, сусідонько, до нас на гостину.
Циганка. Дякую, що запрошуєте, а не гоните бідної старої.
дівчина. Та що ви, бабусю?
Дівчата
звільняють місце між собою на лаві.
Сідайте-но біля нас та про нашу долю нам розкажіть.
Ви ж вмієте ворожити?
Циганка. Вмію. Але навіщо вам наперед знати, що буде? Комусь
може сумно стане, а у вас тепер так весело і затишно. Ну , добре. Натягуйте стрічку. Кожна із дівчат прив'яже до неї свою нитку. Чия нитка швидше згорить, то та дівчина
першою заміж вийде.
(Ворожать)
Циганка : А
зараз ворожба для хлопців. Оце вам миски , оце вам і
перстені.
Наливайте воду і губами дістаньте перстень з макітри. Хто швидше!
Поки вони будуть бавитися, ви дівчата ідіть і принесіть дров.
(Дівчата
приносять).
А тепер порахуйте кожна по скільки принесли?
Через стільки років і заміж підете. (Сміх).
Циганка Тепер треба
взяти віночок
і підкинути в гурті дівчат
вгору. На кого віночок впаде, той заміж перший піде.
Циганка . На підлогу кладіть аркуші з написаними іменами хлопців. Тепер треба котити перстень
до них, до якого аркуша перстень покотиться, так
буде називатися суджений).
Дівчина Котись, котись, перстеньок, до милого на ганок.
Скажи мені, Андрійку, бо скоро прийде ранок,
хто
судженимй мій буде :Руслан , Микола чи Вадим,
Петро, Антон
чи Никодим?
(Дівчата
по черзі пускають колечко. Сміються і підштовхують одна другу).
Господиня А які ж то вечорниці без дерунів та вареників? Ось зараз ми всіх вас почастуємо
5. Лунає
мелодія пісні «А мій милий вареничків хоче».
Але спочатку скуштують дівчата вареників чарівних, з
загадками і передбаченнями.
Дівчина (Бере
перша вареник з макітри, надкушує його). Вареник із сиром! Буду з чоловіком жити в злагоді і в мирі.
Дівчина (Підходить
друга дівчина, бере вареник, кусає його) А мій вареник із сіллю. Що це означає?
д.: Будеш жити в достатку. Не будеш не солене їсти
д.: А мій вареник з монетою!
д.: Багатою будеш!
д.: А мій вареник з обручкою.
д.: Заміж скоро вийдеш.
Дівчина :А у мене ключ - бути мені господинею
Дівчата беруть миски із пампушками, пиріжками,
вергунами і частують ними гостей.
хлопець: А тепер давайте паляницю ділити.
(підвішують калиту на зріст
людини)
хлопець: А
хто ж буде Калитинський ?
хлопець: Хай
Андрій буде вартовий, а Василь – писар .
хлопець:
Добрий вечір пане Калитинський !
хлопець:
Добрий вечір пане Коцюбинський !
хлопець: Я приїхав калиту їсти !
хлопець: Їж.
хлопець: Я кусну.
хлопець: А я
мазну.
(Всі
хлопці беруть участь у кусанні калити. Паляницю одержують ті, хто вкусить і не
засміється. Всіх хто засміється мажуть сажею. Дівчата смішать хлопців, щоб
вимазати їх сажею.)
хл.: Кличте нашу господарку вечорниць, ми їй подякуємо за
все.
хлопець: Дякуємо господині за теплу хату, молодим
дівчатам за стіл багатий.
Нехай на свята у вашій хаті
буде гостей багато.
Дівчата: Ми гуляли, веселились,
Усім весело було.
Вечорниці завершились І
здається все пройшло.
Хлопці: Ні,
так просто не проходить, В серці струночка бринить.
Про шкільні ці вечорниці Спомин
в серці буде жить.
Дочка: Ось і
ожили перед нами ігри і забави нашого народу. Тепер головне,
щоб вони і надалі не пішли у забуття. Міцний наш рід, жива у ньому
пам'ять про минуле. Тож бережіть цю прекрасну, невичерпну скарбницю. У ній
розум, кмітливість, гумор, надія і світло завтрашнього дня. Хай у вас завжди
живим вогником світяться обереги пам'яті!
На все
добре ! До нових зустрічей!
Немає коментарів:
Дописати коментар